Редакция - [email protected]

Мобілізований письменник: Чим довше в армії, тим менше хочеться писати
Мобілізований письменник: Чим довше в армії, тим менше хочеться писати

Побут, побут, побут. Вода, прання, тепло, їжа, чистота. Поліпшення житлових умов та теплозбереження забирає левову частку всього часу.
День 151. Холодний, сухий, спокійний. Усе пахне Мрином: дим, миші, сухе листя. А так, вже майже місяць все, як і у попередній день. Як і в наступний. Кава, сніданок, пост, поїздки до міста, зустрічі з волонтерами або походи на пошту. Рано темніє. Сидимо коло багаття, потім спускаємося під землю. Ніколи не думав, що підземелля може бути таким затишним, теплим, майже домом.

Чи трапляється щось? Ага, іноді. Є цікаві історії. Але писати про це не хочеться. Та і не варто зараз. Взагалі, чим довше знаходжуся в армії, тим менше хочеться щось писати. Можливо, це такий період. Можливо, вже нічого не вражає. І якщо рік тому життя у бліндажах на передовій здавалося мені чимось надзвичайним, морально та фізично виснажливим, у дечому романтичним, із долею трагізму та неодмінно патетичним, то нині – це не більше, ніж частина мого нудного і затягнутого існування в армійській, тобто вже воєнній площині. Ну, так, режим тиші. Певно, в цьому причина. Обстановка 4 5 0. Ну і фіг з ним.

Артем ЧЕХ



Поиск